Доброго дня, мене дуже мучить совість перед своїв коханим! Я його дуже люблю! Зустрічаємось вже більне 4-х років, нещодавно він зробив мені пропозицію, тому почало мучити сумління ще більше... Отже, 2 роки тому, на зустрічі однокласників, під станом алкоголю я декілька разів цілувалась з своїм однокласником( це моя перша шкільна симпатія, тривала вона всі шкільні роки, аж до самого випускного, під час навчання ми й друзями не були і він ніколи не звертав на мене, як дівчину увагу, думаю це відіграло велику роль також). Через рік, на наступній зустрічі однокласниців це знову повторилося... сама не знаю як... от пройшло вже 2 роки, а совість досі мучить...З цим однокласником ми не спілкуємось... й бачити я його не хочу, став для мене великою антипатією. Для себе зробила великий висновок, що цьогшо більше ніколи не повториться, дало зрозуміти наскільки сильно я кохаю свого хлопця і нікого іншого мені не потрібно.... Минулого року на зустрічі ми навіть не спілкувались, я й бачити була його не рада! Скажіть будь ласка, як боротись з почуттям провини? В думках часто хочу у всьому зізнатись, але боюсь...І чи варто це робити?((( Чи можна це назвати зрадою, оскільки крім поцілунку нічого не було!!!